19 травня в Ужгороді відбулось засідання круглого столу на тему: «Соціальний захист та надання соціальних послуг на рівні територіальних громад. Актуальні проблеми». Захід ініціювала Асоціація соціального розвитку через право за підтримки Закарпатської обласної військової адміністрації та Ужгородського національного університету.
Серед тем, винесених на обговорення, — питання професійної діяльності та престижу працівників соціальної сфери, соціального захисту військовослужбовців та їхніх родин, проблеми адаптації й надання соціальних послуг.
Уляна Токарєва, заступниця міністра соціальної політики:
— По всій Україні маємо надзвичайно великий запит на надання соціальної підтримки потерпілим від війни. Це люди, які переїхали із постраждалих громад у пошуках захисту, ті хто перебуває на деокупованих територіях, родини військовослужбовців, ветеранів, і ті, хто має інвалідність або проблеми зі здоров’ям, порушення функціонування внаслідок війни. Якщо говорити в цифрах, то це сотні тисяч осіб. Наприклад, у 2022 році понад 400 тисяч людей старшого віку, осіб з інвалідністю отримували послугу догляду вдома, тобто лікування за місцем їх проживання. Також надзвичайно багато родин із дітьми потребують соціальної підтримки. І ми чітко бачимо, що хоч би яке міністерство робило цей запит — Мінсоцполітики, Мінветеранів, Мінреінтеграції, чи Мінохорони здоров’я — у центрі цього процесу стоїть фахівець соціальної сфери, щоб підтримати людину, яка цього потребує.
У Законі про соціальні послуги чітко сказано, що соціальна підтримка надається або з метою упередження (тобто коли ще не настала критична ситуація, і ми можемо їй запобігти), або критична ситуація вже сталася і людина потребує допомоги у її вирішенні, або коли ситуацію неможливо вирішити, але можна зменшити її ризики й наслідки. Усі ці виклики вимагають від фахівців соціальної сфери швидко реагувати на запити людей та мати надзвичайно широкий набір інструментів для роботи. Це і соціальна підтримка, і всі наші послуги, що стають у нагоді для вирішення проблем. Багатьох фахівців соцсфери називають кризовими менеджерами, тобто тими, хто оцінює потреби людини і веде далі цей випадок до повного вирішення. Тому, власне, якою буде ця робота, якими інструментами наповнена, яким статусом закріплена залежить від тих, хто формує політику і на державному, і на локальних рівнях.
Завдяки реформі децентралізації дуже багато повноважень, зокрема забезпечення фінансуванням, віддане на рівні громад. І саме вони приймають рішення, скільки фахівців у них працюватимуть, яке буде в них забезпечення, які кошти виділятимуться на соціальні послуги. Тому тут важливим є діалог між центральним рівнем і локальним, для того щоб визначити, як можемо підтримати з центрального рівня ці послуги і як громади можуть відгукнутися на потреби людей.
Мінсоцполітики працює над форматом єдиного закупівельника соціальних послуг, тобто можливості їх фінансувати або співфінансувати в громадах. Також плануємо розширення інструментів роботи. Наприклад, разом із Міністерством охорони здоров’я вводимо посаду соцпрацівника в медичних закладах. Це надзвичайно важливо, коли відбувається реабілітація, відновлення фізичного і ментального функціонування воїнів, які захищають нашу державу. Також працюємо над забезпеченням соціальними послугами військовослужбовців і їхні родини, щоб зменшити рівень навантаження на людей і забезпечити підтримку в громадах. Активно навчаємо соцпрацівників по всій країні інструментам роботи з особами, які, на жаль, мають втрату близької людини, інструментам кризового менеджменту в роботі з родинами ветеранів і ветеранок, як допомагати людям у сім’ях, де сталося домашнє насильство, в тому числі пов’язане з війною. Таких інструментів багато, і я закликаю всіх посилювати надавачів цих послуг, підтримувати громадські організації, закуповувати послуги у професійних надавачів, незалежно від того комунальні вони чи бізнесові спільноти.
Потреба у соцпрацівниках в Україні надзвичайно велика. Їх потрібно в п’ять-шість разів більше, ніж є зараз. Це тільки тих, хто працює з родинами. Не кажучи про тих, хто працює з літніми людьми або надає інші послуги. Тому важливо збільшувати кількість соцпрацівників, зокрема, через перенавчання. Тут діють і програми центрів зайнятості для людей віком 45+, які хочуть навчатися.. Ми підтримуємо всі ініціативи направлені на збільшення навчених фахівців соцсфери. Адже соціальна робота — це професійна робота.
Олександр Качура, народний депутат
— Правильно, коли рішення напрацьовуються як кажуть «на землі»: експертним середовищем, місцевими адміністраціями, територіальними громадами, які дають міністерствам і Парламенту відповідні вказівки щодо того, яким повинно бути законодавство, щоб воно працювало. Відповідно до Конституції, Україна є соціальна держава. А чи виконується в нас цей пункт в повному обсязі?
Середня зарплата соціального працівника в 6 тисяч гривень нагадує ситуацію часів СРСР, коли люди робили вигляд, що працюють, а держава робила вигляд, що платить їм. Ми повинні дбати про людей, які дбають про соціально незахищених. А виходить, що в нас соціально незахищені ті, хто повинен дбати. Якщо не будемо вирішувати системно питання соціальної сфери, то повторюватимемо найгірші традиції минулого. А нам треба думати про завтрашній день. Я впевнений, що Закарпатська область буде потужним хабом — і реабілітаційним, і інвестиційним. Саме на базі цього регіону можна розпочинати багато пілотних проєктів і потім поширювати їх на територію всієї країни.
Після війни перед нами стоятимуть безпрецедентні виклики, коли мільйони людей прийдуть в свої розбиті домівки, до зґвалтованих дружин і дітей. Такого не було з часів Другої світової.
Законопроєкти 8313 і 9110 можна назвати соціальними. Вони стосуються відпусток військовослужбовців, того, що по сьогоднішній день не було врегульовано. Наприклад, таке питання: на полігон прилетіла ворожа ракета і загинув військовий, але його не вважають загиблим від воєнних дій. І його родина не може отримати компенсацію. А якщо він отримав поранення — не може відповідним чином оформити інвалідність. Це все прорахунки з попередніх років, ще з 2014 року, коли плюнули в обличчя добровольцям. Ми цього не повинні повторити. Треба це все виправити. От якраз в таких дискусіях, як наша сьогоднішня, народжується істина. Після завершення круглого столу представлю тези і пропозиції засідання профільному комітету соціальної політики, щоб вони втілилися в рамках законодавчих ініціатив.
Інна Силантьєва, президентка Асоціації соціального розвитку через право
— Сьогодні багато людей з вищою освітою не мають роботи, але бажають працювати в соціальній сфері. Ми хочемо їх перепрофілювати й ухвалити нові стандарти підтримки проєктів соціальної роботи. Престиж соціальної сфери буде реалізовано тоді, коли буде комплексне зусилля держави, суспільства і громадського сектору..
Ми створили фокус-групу в Запорізькій області, 80 відсотків території якої окуповано. В регіоні дуже багато безробітних. Вони писали листи, що хочуть працювати в соцсфері. Наша команда випрацювала стратегію, яку ми презентуємо згодом..
Також потрібно заохочувати абітурієнтів вступати на факультети соціального спрямування. Наразі в Ужгородському університеті на першому курсі відповідну професію опановують лише п’ятеро людей. Тобто слід популяризувати професію соціального працівника.
Наша Асоціація соціального розвитку через право розробила посібник для студентів. У ньому є три розділи: юридичний, комунікаційний і розділ соцпрацівника і психолога. Презентувати його плануємо в червні.
Оксана Епель, суддя-речник Шостого апеляційного адміністративного суду, почесна президентка Асоціації соціального розвитку через право
— Хочу привернути вашу увагу до проблем при вирішенні спорів соціального характеру, спорів між суб’єктами владних повноважень. Бо саме до компетенції адміністративних судів віднесені такі спори. Коли я сиджу в суддівському кріслі, переді мною люди, які прийшли за вирішенням дуже важливих для них питань — пенсії, статусу учасників АТО або бойових дій, чорнобильці, безліч інших незахищених верств населення. Чому вони йдуть до суду. Так, суд — це арбітр, остаточна інституція, що вирішує спір. Але в чому ж проблема в державі, що в нас тисячі спорів, які потребують вирішення. Люди скаржаться, що суди довго не вирішують їхні питання. Я винесу за дужки цю полеміку. Хочу обговорити проблематику комплексно і пошукати шляхи її вирішення, залучаючи до процесів державотворення не тільки працівників, дотичних до розвитку професії фахівця соціальної сфери, а й народних депутатів, науковців, навіть суддів. Ми вже протягом багатьох років є лідерами Європейського суду з прав людини щодо невиконання судових рішень. Особливо судових рішень, винесених саме судами адміністративної юстиції. Тому що мало рішення, проголошеного іменем України, треба щоб це рішення було забезпечене державними коштами щодо виконання. Проблем безліч, а війна їх тільки підкреслила, вивернула назовні.
Уже під час війни Президент України підписав закон про адміністративну процедуру з відтермінуванням до 15 грудня 2023 року. Тож сім місяців залишилося до того, як органи і служби, до яких відноситься соціальна сфера, мають запрацювати за європейськими стандартами. Судді адміністративної юстиції вітали цей закон. Завданнями і кодексом судочинства визначено, що саме перевіряють адміністративні суди під час розгляду справи. Зокрема, чи повно, всебічно, прозоро, з дотриманням прав особи діяв суб’єкт владних повноважень. Чи забезпечував він широке коло прав, щоб розгляд був відповідний і демократичний.
Наша Асоціація соціального розвитку через право розробляє план комплексного вирішення цих питань. Проблема держави в тому, що вона фрагментарно вихоплювала якусь проблему, намагаючись її вирішити. А це так не працює. Процеси державотворення взаємопов’язані, це єдиний організм. Неможливо сьогодні казати, що ми тут в цій територіальній громаді чи в Ужгороді, чи в Києві щось вирішимо і воно запрацює. Так не буває. Під час реформи децентралізації відповідальність за надання базових соціальних послуг була покладена на бюджети місцевих громад. Витримали це тільки сильні громади з розвинутим бюджетом. Слабкі громади змушені були закривати комунальні заклади. Триває шалений відтік кадрів. І сьогодні ми констатуємо, що суспільство через війну ще більше потребує реалізації і забезпечення соціальних прав, проблем стало більше, а фахівців соціальної сфери мало. Десь їх взагалі немає. А закон набуває чинності 15 грудня, і суди будуть під іншим кутом і прискіпливіше розглядати, як забезпечувалися права. А нема з кого питати, чи вони забезпечувалися. Тому ми розробили стратегію разом із Міносвіти, Мінсоцполітики, Мінветеранів, бо вирішувати питання треба комплексно. Щоб показати дію цієї стратегії на практиці, ми запустимо її як пілотний проєкт на порталі «Допомога Закарпаття». Це дасть можливість реалізації соціальних прав мешканцям регіону та внутрішньо переміщеним особам. А також допоможе виявити можливі помилки.
Руслан Приходько, директор Департаменту соціального захисту Міністерства у справах ветеранів України
— Міністерство у справах ветеранів є центральним органом виконавчої влади і головним у системі центральних органів виконавчої влади, які здійснюють соціальний захист учасників бойових дій, ветеранів війни, осіб з інвалідністю внаслідок війни та членів родин загиблих захисників і захисниць України. Тому для нас питання організації надання соціальних послуг дуже важливе і чутливе. Хочу зазначити, що станом на сьогодні на виконання рішення прем’єр-міністра України ми запроваджуємо Інститут помічника ветерана, тобто ветеранських менторів, які будуть працювати наразі в чотирьох пілотних областях — Львівській, Дніпропетровській, Миколаївській, Вінницькій. Це будуть відібрані особи, які виявлять бажання, пройдуть спеціальну фахову підготовку в закладах вищої освіти на базі центрів ветеранського розвитку і в подальшому будуть працевлаштовані в комунальні установи.
Щодо тематики про низький рівень оплати праці соціальних працівників, яка піднімається під час дискусії. Ми розраховуємо, що рівень заробітної плати для ветеранських помічників становитиме 14— 16 тисяч гривень. Спільно з колегами з Міністерства соціальної політики ми ведемо багато перемовин у частині розмежування відповідних повноважень — які функції, на яких етапах і для яких категорій мають здійснювати соціальні працівники, а які повноваження мають здійснювати ветеранські помічники. Є ще багато питань невпорядкованості навіть у положеннях наших міністерств, у нинішній законодавчій базі. Тому всі ці речі ми приводимо до спільного знаменника, щоб створити якісну систему, в якій відповідні належні працівники будуть взаємодоповнювати своєю діяльністю одне одного і створять ефективну систему соціального захисту.
Хочу зазначити, що загалом в системі ветеранської політики є дуже складне питання, яке побудоване самим Законом України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту». Закон старий, доповнювався впродовж часу незалежності України, починаючи з 1994 року. І нині це перелік норм, які не мають ні економічного підґрунтя, ні відповідних механізмів реалізації. Зараз ми напрацьовуємо якісні механізми надання тих послуг і державних гарантій, що передбачені нинішнім законодавством, щоб зробити їх доступними і можливими для всіх. Для цього працюємо над створенням «єдиних вікон» для ветеранів війни в системі центрів надання адміністративних послуг як єдиних точок входу, де ветерани та члени родин загиблих могли б отримати і подати будь-які документи на широкий спектр адміністративних, публічних та соціальних послуг. До цієї роботи долучаємо наші центри надання безоплатної правової допомоги, які також є потужними стейкхолдерами, мають велику мережу. Думаю, також будемо відпрацьовувати всі кейси із соціальними працівниками, оскільки дуже багато, на жаль, ветеранів є особами з інвалідністю і потребують додаткової опіки держави — і на центральному рівні, і на місцевому рівні — від органів самоврядування.
Петро Добромільський, заступник голови Закарпатської ОВА
— Соціальна сфера — це теж певним чином передова, де ми стикаємося з проблемами та людьми, які мають потребу в допомозі. Ми маємо розробити механізм, щоб ефективно вирішувати ці проблеми. Головна цінність держави — люди. І потрібно, щоб вони отримували найширший спектр послуг, які держава може надати.
Закарпаття розробляє різні моделі соцдопомоги. Однією з них є портал «Допомога Закарпаття». Ми розуміємо, що треба відходити від черг, застарілих підходів. На порталі ми вже запровадили декілька послуг, Людина може туди зайти, підвантажити всі свої документи й отримати відповідну послугу. Найближчим часом відбудеться презентація розширення спектра послуг. Усі програми, що працюють в області за фінансування обласного або місцевих бюджетів і державної підтримки, будуть на порталі. Це скоротить обробку документів, буде чітко надана можливість отримати людям ту чи іншу послугу за допомогою порталу.
За даними мобільних операторів, на Закарпатті від початку широкомасштабної війни перебували 377 тисяч внутрішньо переміщених осіб. Крім того, в регіоні є велика кількість соціально незахищених людей, а з початком російського вторгнення їхня незахищеність зросла. Проблема в тому, що навіть на місцевому рівні роль соціального працівника багатьма недооцінена, немає розуміння суті цієї професії, наскільки це важливий сегмент. Крім того, додається ще й питання ментального психічного здоров’я, яким опікується перша леді Олена Зеленська. Це серйозний драйвер, який із різними підходами та залученням світових практик впроваджуватиметься на території всієї країни. Роботи багато, фахівців не вистачає, а ті що працюють, не мають чіткої мотивації розвиватися в цій сфері. Середня зарплати в регіоні — близько 9 тисяч гривень. У територіальних громадах після децентралізації коштів виявилося більше, і зарплати в них вищі, але не вистачає фахівців. Найбільше навантаження отримали органи соцзахисту району і області. Зараз у нас на реєстрації 141 тисяча людей, які постраждали від війни. Всі нарахування щодо цих внутрішнього переміщених осіб проводяться спеціалістами на рівні району і області. Багато хто з них планує звільнятися, і це колосальна проблема. Багато людей з відповідним фаховим рівнем, але вони не є працівниками соціальної сфери. Їх можна було б перекваліфікувати за державною програмою. Тих, хто має бажання, має покликання, розуміє цю сферу.
У фахівців таке велике навантаження, вони щодня в процесі роботи стикаються з реальними кейсами, з проблемами людей, і настає професійне вигорання. Тому підтримка спеціалістів соцсфери надзвичайно важлива.
Родини військовослужбовців, загиблих, зниклих, полонених — люди, яким треба приділити максимальну увагу й надати всі види послуг. Ми розробили комплексну програму з підтримки сімей військових, поранених, загиблих. Виділено досить потужне фінансування, і на порталі можна звертатися й отримувати відповідну допомогу. Цю сферу ми будемо максимально розширювати. Щоб людина не збирала документи, а фахівець визначив потреби, зібрав потрібні документи і направив у відповідну установу.
Усі напрацьовані пропозиції ми надамо в Міністерство соціальної політики для того, щоб, можливо, треба буде внести відповідні зміни в законодавство. Бо ми працюємо «в полі», можемо бачимо проблеми, стикаємося з ними безпосередньо.
Мусить бути механізм чіткого впливу і реакції на ту територіальну громаду, яка вперто не хоче розвивати в себе соціальну сферу. Маємо купу листування з такими громадами. Це не тому, що вони не мають фахівців соціальної сфери, а тому, що не мають бажання цю проблему вирішувати. Тут нам у допомогу є Національна сервісна служба, але й вона не має дієвого механізму впливу на таку бездіяльність.
Фото: life.pravda.com.ua
Тетяна Порхун, випускова редакторка
