Всеукраїнське соціологічне дослідження «Місцеве самоврядування та територіальна організація влади (в контексті широкомасштабного російського вторгнення)» провів Київський міжнародний інститут соціології на замовлення Ради Європи в рамках програми «Децентралізація і реформа публічної адміністрації в Україні» у співпраці з Міністерством розвитку громад та територій України, координації з Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України.
РЕФОРМУВАННЯ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТА ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВЛАДИ
Кожні троє із чотирьох респондентів (76,5 %) вважають, що реформу місцевого самоврядування та децентралізацію влади потрібно продовжувати. Лише 14 % вважають, що не варто. У період із 2015 до 2021 року з 59 % до 63 % зросла частка тих, хто вважає потрібною реформу місцевого самоврядування та децентралізація влади в Україні. Частка противників реформи в 2021 році була 16 % (майже, як зараз), але водночас у 2021 році 21 % мали невизначене ставлення. Тобто в період між 2021 і 2022 роками стало менше тих, хто має невизначене ставлення, на користь зростання підтримки реформи.
49 % вважають, що реформа загалом позитивно вплинула на можливості спротиву (і лише 11 % вважають, що вплив був негативний; решта – вважають, що впливу не було або не визначилися з відповіддю). Подібні оцінки і щодо впливу формування нових громад і нових районів (з дещо більш позитивною думкою щодо районів): 53,5 % вбачають позитивний вплив на спротив від формування нових громад, 42 % – від формування нових районів (проти, відповідно, 9 % і 9 %, які вважають, що нові громади/нові райони мали негативний вплив).
СТАН СПРАВ У ГРОМАДІ ТА СЦЕНАРІЇ МАЙБУТНЬОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ
Респонденти стримано позитивно оцінюють готовність громад, де вони зараз проживають, до різних викликів. Загалом, не менше половини вважають громаду готовою за кожним із 9 критеріїв, і водночас не більше третини вважають громаду неготовою (ще певна частина не змогла визначитися).
Найкраще оцінили готовність громади до інформування населення (87 % вважають громаду готовою), створення спеціальних формувань для реагування на НС (79 %), знання представників ОМС, що робити у випадках НС (77 %), наявність резервних джерел водопостачання (76 %). Дещо менше респондентів позитивно оцінили спроможність забезпечити товарами першої необхідності (70,5 %), сформованість підрозділів ТрО (67 %) і наявність у місцях скупчення людей захисних споруд (61 %, але при цьому 31 % повідомили про невідповідність громади цьому критерію).
Відносно найменше респондентів позитивно оцінили забезпеченість об’єктів критичної інфраструктури резервним електро- і теплопостачанням (59% , а водночас вважають громаду такою, що не відповідає критерію – 16 %) і наявність чіткого плану евакуації у випадку НС (51 %, у той час як вважають, що громада не відповідає критерію – 26 %). (Важливо розуміти, що польовий етап відбувався уже після початку масових обстрілів енергетичної інфраструктури України.)
Середня оцінка для всіх респондентів становить 70 балів, що відповідає «скоріше вважають громаду готовою до НС». 75 % респондентів мають бал 60-100, тобто вважають громаду скоріше або повністю готовою до НС. Разом з цим із них 34 % мають бал 80-100, а 41% – бал 60-79 (тобто менш упевнений варіант позитивної оцінки). Тому загалом доцільніше говорити про стримано позитивну оцінку готовності громади до НС. Негативні оцінки мають лише 6 % респондентів, а решта 19 % мають середні оцінки.
У прифронтових регіонах півночі, півдня і сходу України 71-76 % вважають свою громаду скоріше або повністю готовою до різних викликів.
У той же час доцільно звернути увагу на варіативність оцінок за окремими критеріями. Так, щодо інформування населення, то відносно найменше респондентів говорять про відповідність громади критерію на сході країни – 78 % проти не менше 84 % в інших регіонах. Також на сході менше говорять про відповідність критерію наявності спеціальних формувань для реагування на НС (71 % проти не менше 77 % в інших регіонах). Крім цього, на сході країни менше тих, хто говорить про сформованість підрозділів ТрО – 58 % проти менше 64 % в інших регіонах. Серед іншого простежується тенденція, що із заходу на схід менше людей говорять про наявність захисних споруд у місцях масового скупчення людей: на заході країни таких 70 %, у центрі – 62.5%, на півночі – 57%, на півдні – 55 %, на сході – 5 1%.
Також доцільно звернути увагу на південь України, де відносно менше тих, хто говорить про наявність резервних джерел водопостачання – 65 % проти не менше 74 % в інших регіонах.
Немає консенсусу щодо пріоритетних сфер для своїх громад на найближчий період. Відносно найбільше – 37 % – говорили про медичне забезпечення. Далі йдуть такі сфери, як створення робочих місць і підтримка підприємництва (30 %), підтримка військовослужбовців (28 %), громадський порядок і безпека (в т.ч. підготовка укриттів, резервних джерел тощо) (2 7%), комунальна сфера (25 %). Інші сфери називали переважно 15-24 % респондентів, тобто вони також важливі для значного сегменту населення.
Більшість оптимістично дивиться в майбутнє України і своєї громади: 88 % очікують на покращення ситуації в країні протягом 12 місяців, а у своїй громаді покращення очікують 78,5 %. Лише, відповідно, 5 % і 5 % очікують на погіршення ситуації (ще 6 % і 13 % вважають, що жодних змін не буде впродовж наступних 12 місяців).
Оптимістично налаштовані щодо майбутнього своєї громади респонденти ґрунтують свій оптимізм насамперед на потрібних реформах у державі (36 %), на достатній кількості освічених та активних мешканців та мешканок у громаді (25 %), на поверненні місцевих жителів, які виїхали з громади після 24/02/2022 (22 %), фінансовій допомозі закордонних партнерів України (21,5 %), фінансовій допомозі держави (21 %) і спроможності місцевої влади (18,5 %).
Песимісти ж насамперед пояснюють свою думку неспроможністю місцевої влади (36 %), поганою співпрацею між владою, бізнесом і громадськістю (25,5 %), значною кількістю тих, хто виїхав за межі громади (19 %), та тим, що в державі не відбудуться необхідні реформи (18 %).
У процесах відновлення 69-74 % вважають, що держава і громади мають співпрацювати, хоча дехто більше схиляється до більшої ролі держави, дехто – до більшої ролі громади. Абсолютна меншість віддають перевагу винятково державі чи громаді.
Також є деяка варіативність поглядів залежно від етапу відбудови. Так, щодо визначення пріоритетів 71 % бажають співробітництва держави і громади, і з них практично паритетно 37 % до 34 % віддають дещо більшу перевагу, відповідно, державі і громаді. Водночас щодо забезпечення фінансування і реалізації деяке зміщення йде в бік держави, хоча все одно зберігається наголос на залученні обох сторін. Так, зокрема, у випадку забезпечення фінансування загалом 69 % бачать співробітництво, але з них перевагу державі віддають 41 %, а 2 8% віддають перевагу громаді.
57 % населення вважають, що місцева влада повинна насамперед оплатити за рахунок місцевого бюджету лікування та реабілітацію учасників бойових дій. Далі йдуть такі варіанти, як допомога з житлом (41 %), додаткові виплати і пільги (32 %), пільги для дітей у сфері навчання (30 %), перекваліфікація і працевлаштування (25 %).
УТВОРЕННЯ ВІЙСЬКОВИХ АДМІНІСТРАЦІЙ. ДІЯЛЬНІСТЬ МІСЦЕВИХ ДЕПУТАТІВ ВІД ЗАБОРОНЕНИХ СУДОМ ПРОРОСІЙСЬКИХ ПАРТІЙ
Населення України схвально ставиться до створення військових адміністрацій. Наприклад, для сценарію, коли місцевий голова чи місцева рада не виконують свої повноваження, 74 % підтримують створення для таких випадків військових адміністрацій (проти – 14 %). Для деокупованих територій 84 % схвалюють створення військових адміністрацій (як територій, що були окуповані до 24/02/22, так і територій, що були окуповані після 24/02/22).
Респонденти переважно жорстко налаштовані щодо депутатів від заборонених (проросійських) партій і щодо місцевих рад, де більшість становлять такі депутати. Так, у випадку депутатів 65 % вважають, що їх потрібно позбавити мандату, а ще 21,5 % виступають за призупинення повноважень на період воєнного стану. Лише 5,5 % вважають, що депутати просто мають стати позафракційними чи приєднатися до іншої фракції.
Якщо ж більшість у місцевій раді становлять депутати від заборонених партій, то в таких випадках, на думку 75,5 %, місцеву раду слід розпустити, а замість неї запровадити військову адміністрацію. Лише 15 % дотримуються думки, що в таких випадках депутати просто мають вийти із заборонених партій, а рада – продовжити роботу.
Прихильники жорсткої лінії переважають у всіх регіонах, хоча є певна варіативність. У випадку самих депутатів із заходу на схід країни із 73 % до 46 % стає менше тих, хто вимагає позбавлення мандату, і натомість із 17 % до 31 % стає більше тих, хто підтримує призупинення діяльності на період воєнного стану (також із 4 % до 7,5 % на сході і 9 % на півдні зростає частка тих, хто вважає, що такі депутати просто мають вийти з фракції забороненої партії).
Щодо місцевих рад, то із 79 % на заході країни до 69 % на сході зменшується частка тих, хто підтримує розпуск і запровадження військової адміністрації (і з 12,5 % на заході до 18 % на півдні і 16 % на сході стає більше тих, хто підтримує просто вихід депутатів із відповідних фракцій та продовження роботи місцевої ради).
МІСЦЕ ПРОЖИВАННЯ РЕСПОНДЕНТІВ І ПОТЕНЦІЙНА МІГРАЦІЯ
Серед респондентів 77 % після 24/02/22 не змінювали місце проживання. Серед решти переїжджали в межах України, але повернулися додому – 9 %, переїжджали за кордон, але повернулися додому – 3 %. Водночас 10 % виїхали зі свого населеного пункту і досі проживають в іншому населеному пункті в межах України (і є фактично ВПО).
9 із 10 опитаних (91 %) не збираються переїжджати з нинішнього місця свого проживання (в т.ч. 78 % точно не збираються). Збираються переїжджати – 6 %, з яких точно збираються переїжджати – 1,5 %.
Відносно найменше тих, хто збирається переїжджати – на заході країни (4 %), відносно найбільше – на сході (9 %). Якщо серед місцевих (які і до 24/02/22 постійно проживали у нинішньому населеному пункті) 4 % збираються переїжджати, то серед ВПО – 17 %. Водночас 77 % ВПО не збираються переїжджати з населеного пункту, де вони зараз проживають.
ФОТО:14. Джерело: автори дослідження
Доцільно звернути увагу на деякі відмінності за віком і типом населеного пункту. Серед найбільш молодих респондентів у віці 18-29 років 11 % збираються переїжджати проти 4-5 % серед людей у віці 30 років і старше. Серед мешканців великих міст (100 тис. і більше) показник 8 % проти 3,5-6 % у менших населених пунктів.
Серед тих, хто збирається переїжджати, 71 % говорять про переїзд у межах України (найбільше – на захід України або «додому»), за кордон – 20 %, ще 9 % не визначилися з напрямком. У перерахунку до всього населення підконтрольної Уряду території, виходить близько 1 %, які на момент опитування (листопад 2022) точно або скоріше планували переїзд за кордон.
Основні причини для переїзду – бажання повернутися додому (серед тих, хто збирається переїжджати, 25 % назвали таку причину), неможливість знайти роботу (23 %), пошук кращого місця для зимового періоду (22 %), возз’єднання з членами родини (19 %) і обстріли (17 %).
При цьому серед ВПО домінує бажання повернення додому (64 %), а на умовно другому місці – неможливість знайти роботу чи низька оплата роботи (20,5 %) і возз’єднання з членами родини (19 %) (дані також лише індикативні).
Серед же тих, хто постійно мешкав у нинішній громаді і до 24/02/22, причини переїздів строкатіші і серед них відносно переважають неможливість знайти роботу (27 %), пошук місця для зимового періоду (27 %), обстріли (20 %), загроза окупації (16 %).
ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНІ ОСОБИ
Під час опитування окремі розділи питань задавалися ВПО і місцевим (постійно мешкав у цій громаді і до 24/02/22). Водночас запитання були «дзеркальними», тобто ВПО описували свій досвід і погляди, а місцеві – своє ставлення /сприйняття ВПО.
Профіль ВПО досить подібний до профілю місцевих мешканців та мешканок громади. Зокрема, це стосується співвідношення чоловіків і жінок (серед ВПО 43 % чоловіків проти 57 % жінок, у той час як серед місцевих – 45,5 % проти 54, 5 %).
Водночас є деякі відмінності, які доцільно мати на увазі. Так, ВПО дещо молодші – якщо серед них 58,5 % у віці до 45 років, то серед місцевих – 44 %. При цьому серед ВПО гірша ситуація із зайнятістю – серед них лише 36 % основним родом занять називають той, що передбачає роботу. Серед місцевих цей показник – 54 %. Натомість 21 % ВПО безробітні і шукають роботу (проти 5 % серед місцевих). Також ВПО мають дещо нижчий рівень достатку – серед них мають середній/високий достаток 41 % проти 47 % серед місцевих. За освітою серед ВПО 47 % мають вищу освіту проти 40,5 %, тобто серед ВПО рівень освіти дещо кращий.
Окремо потрібно розуміти регіон походження ВПО – серед них 86 % припадають на південь і схід України, в т.ч. 55 % до 24/02/22 проживали на сході.
Внаслідок війни значна частина населення відчуває розрив родинних зв’язків. У найбільшій мірі це стосується проживання з партнером (чоловіком /дружиною). Якщо говорити про місцевих, то до вторгнення 64 % проживали разом із своїм партнером, а зараз – 58 % (водночас з 11,5 % до 15 % зросла частка тих, хто проживає сам).
Значно більш відчутне зниження проживання з партнером простежується серед ВПО: 65 % і 50 % відповідно (тобто чверть ВПО через війну не мають можливості проживати з партнером). У випадку ВПО також додається зростання досвіду проживання з іншими родичами чи людьми. Так, серед ВПО з 2,5 % до 7 % стало більше тих, хто став проживати з братами/сестрами, з 5 % до 11 % – з іншими родичами та з 2 % до 4 % – узагалі з іншими людьми. А також до вторгнення 14 % ВПО проживали самі, а зараз – 16 %.
Переважна більшість місцевих мешканців (72 %), позитивно ставляться до ВПО у своїй громаді. Самі ж ВПО «дзеркально» відчувають позитивне ставлення до себе: серед них 77,5 % вважають, що до них позитивно ставляться у громаді. Можна обґрунтовано припускати, що ВПО реально відчувають підтримку, тому вони ставлення до себе сприймають позитивніше. Лише 6 % серед місцевих мають негативне ставлення до ВПО, а серед ВПО лише 3 % відчувають до себе негативне ставлення (решта мають нейтральне або невизначене ставлення).
Серед тих, хто постійно проживав у громаді, домінує таке пояснення позитивного ставлення, як те, що ВПО опинились у складній ситуації (про це говорять 72 % тих, хто має позитивне ставлення). Далі йдуть такі причини, як дотримання громадського порядку (32 %), дотримання правил поведінки (27 %), працьовитість (24 %), використання української мови (23 %).
Серед же самих ВПО, які відчувають позитивне ставлення, більшість (69 %) відзначають прояви співчуття та пропозиції допомоги з боку місцевих, ще 51 % – прояви уваги. Далі йдуть такі пояснення, як те, що терпимо ставляться до використання ВПО російської мови (39 %), пропонують житло (27 %), зважають на те, що ВПО не порушують громадський порядок (27 %), пропонують ВПО працевлаштування (23 %).
ФОТО:17. Джерело: автори дослідження
Трохи більше половини місцевих мешканців громади, які проживали тут і до 24/02/22, задоволені рівнем допомоги ВПО від місцевої влади (55 %), хоча при цьому лише 11 % незадоволені. Решта або у рівній мірі задоволені і незадоволені, або не визначилися із своєю думкою.
Серед же самих ВПО рівень задоволеності отриманою від місцевої влади допомогою дещо вищий – 64 %. Незадоволені – 17 % (а решта або у рівній мірі задоволені та незадоволені, або не визначилися із своєю думкою).
Мешканці, які постійно проживали в громаді і до 24/02/22, вважають, що в першу чергу місцева влада має допомогти ВПО з житлом (41 %) і надавати гуманітарну допомогу (36 %). Далі йдуть такі потреби, як перекваліфікація (27 %), пільги для навчання дітей (25.5%), підготовка до зими (25 %).
Це відповідає оцінкам самих ВПО, які насамперед також мають запит на допомогу з житлом (41 %) і гуманітарну допомогу (39 %). Далі ВПО говорять про такі потреби, як перекваліфікація (28 %), пільги для навчання дітей (21 %), підготовка до зими (20 %).
4 з кожних 5 мешканців громади, які проживали там і до 24/02/22 (82 %), якимось чином допомагали ВПО у своїй громаді. Переважна більшість (67, 5%) говорять про допомогу грошима/речами/тощо. Крім цього, 20 % поширювали важливу і корисну інформацію для ВПО і стільки ж (20 %) надавали житлову площу в оренду або безкоштовно. Про можливість заробити чи працевлаштувати говорили 8 % респондентів.
Водночас серед самих ВПО 39 % стверджують, що вони робили якийсь внесок у розвиток громади. Так, 14 % серед усіх ВПО особисто займалися благодійністю для мешканців громади, 14 % – робили щось безкоштовно для мешканців громади, 12 % – належать до громадської організації/волонтерської групи, а 4 % перевезли/розпочали бізнес у громаді.
Абсолютна більшість ВПО або вже зареєстровані (81 %), або збираються це зробити (4 %). Не реєструвалися і не збираються це робити – 13 %.
Найбільше ВПО проживають в орендованому житлі (52 %) або у знайомих/родичів (32 %).
На момент опитування серед ВПО 37 % мали роботу і працювали. Натомість 62,5 % не працювали і з них 41 % не планували працевлаштовуватись на новому місці.
Серед чоловіків-ВПО майже вдвічі більше працевлаштованих, ніж серед жінок – 51 % проти 27 %. Помітно більше працевлаштованих серед жителів великих міст (100 тис. і більше) – 44 % проти 33 % у містах із населенням 20-99 тис. і не більше 28 % серед ВПО у менших містечках чи селах. Також якщо серед ВПО з вищою освітою 47 % працевлаштовані, то серед ВПО з середньою спеціальною – уже лише 32 %. Крім цього, простежується зв’язок з рівнем достатку. Серед ВПО, які мають високий рівень достатку, 61 % працевлаштовані. Уже серед ВПО з «середнім» рівнем достатку 48 % працевлаштовані, а серед ВПО з нижчим достатком показник працевлаштування ще нижче.
Лише 5 % ВПО відкидають можливість повернення додому, тобто не збираються ніколи повертатися додому. Основні ж умови, за яких ВПО готові повертатися додому, це – безпека в населеному пункті (40 % серед усіх ВПО назвали таку умову), завершення російського вторгнення (27 %), робота критичної інфраструктури (25 %) і відсутність обстрілів населеного пункту (23 %).
ГЕНДЕРНА РІВНІСТЬ ТА ІНКЛЮЗИВНІСТЬ
Абсолютна більшість – 85 % – вважають, що стать голови громади не пов’язана з якістю виконання обов’язків в умовах воєнного стану. Лише 11 % вважають, що стать впливає, причому з них 5 % кажуть про перевагу жінок, 6 % – про перевагу чоловіків.
Серед респондентів 76 % вважають, що в їхній громаді (де вони зараз проживають) враховуються інтереси різних груп населення при організації заходів правового режиму воєнного стану. При цьому, з них 22 % безумовно згодні з цим твердженням, а 54 % скоріше погоджуються. Не вважають, що інтереси різних груп враховуються, – 13 %.
Світлана Шевчук, журналістка
