Про демографічні проблеми України після закінчення війни, наслідки внутрішньої та зовнішньої міграції, перспективи зайнятості населення розповідає у ексклюзивному інтерв’ю “Соціальній справі” Олексій Позняк, кандидат економічних наук, завідувач сектору міграційних досліджень Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи Національної академії наук України.
Кількість населення в Україні з 1994 року зменшувалася. Які причини?
- Передумови до скорочення кількості населення в Україні були закладені ще в 1960-ті роки. Є такий показник – середня кількість дівчат, яких народжує одна жінка протягом життя і які доживуть до віку цієї жінки, він має становити принаймні одиницю, для того щоб покоління дочок було рівночисельно поколінню матерів. А оскільки хлопчиків народжується більше, ніж дівчаток, то сумарний коефіцієнт народжуваності – це середня кількість дітей, які народжує одна жінка протягом життя – має бути більшим ніж 2. Ситуація, коли такі показники востаннє досягалися в Україні були зафіксовані в середині 1960-х років тоді ще в УРСР. Після цього народжуваність зменшувалася, а економічна криза, спричинена розпадом СРСР, прискорила цей процес.
Які демографічні перспективи України, зокрема, через вплив російської агресії.
- Демографічні перспективи України нині залежать не стільки від народжуваності та смертності, як від міграції населення. Після початку повномасштабного російського вторгнення стався величезний міграційний відтік. Щодо його обсягів є різна інформація. За даними прикордонників, якщо брати різницю між кількістю вибулих з України і тих, хто повернувся, то отримаємо цифру порядку близько 2 мільйонів людей. А за даними європейських країн, які надали тимчасовий захист людям з України, цифра наближається до 5 мільйонів. З чим пов’язана така різниця пояснити зараз важко, потрібна спільна робота українських та іноземних науковців, міжнародний масштабний проєкт. Сидячи в Києві і спілкуючись тільки з українськими посадовцями, важко прийти до єдиної точки зору стосовно того, чим викликана така велика різниця в кількості біженців. Хоча є очевидні речі, що частково це пояснюють, наприклад, певна частина чоловіків нелегально перетнули кордон, тікаючи від мобілізації, значна кількість українців, які були депортовані в Росію, змогли виїхати до європейських країн. Але можливий обсяг цих контингентів все одно не пояснює такого великого розходження в озвучених цифрах.
Якими можуть бути наслідки внутрішньої і зовнішньої міграції: і для України, і для країн, які прийняли мігрантів?
- Для України наслідки будуть залежати, в першу чергу, від того, яка частина вимушених мігрантів повернеться в країну. В перші місяці війни майже всі вимушені мігранти декларували наміри про повернення, але з часом ентузіазм дещо зменшувався. І це цілком логічно. Існує загальна міграційна закономірність, яка дає уявлення стосовно того, чи повернеться мігрант назад.
За розрахунками, які Інститут демографії робив в середині 2022 року, звісно вони не могли врахувати реалій другої половини року та початку 2023-го, але ми оцінювали, що порівняно з довоєнною ситуацією, за найкращого варіанту розвитку подій, Україна втрачала б сьому-восьму частину свого населення до 1932 року. Тобто чисельність населення зменшувалася в 1932 році порівняно з 2021 роком на одну сьому – одну восьму частину.
А якщо брати найбільш збалансований варіант – далеко не найкращий – мова могла йти про втрату до чверті населення. Звичайно, що такі втрати призведуть до проблем із забезпеченням економіки робочою силою. Особливо це буде болісно в період відродження України після війни, якщо не вдасться залучити мігрантів з інших країн. У такому випадку відродження економіки буде пробуксовувати.
Щодо європейських країн, які приймають вимушених українських мігрантів, то для них це певною мірою демографічна інвестиція. Ці країни, зараз на тимчасовій основі, а згодом можливо й на постійній, отримують контингенти людей достатньо молодого віку, готових працювати і вносити свій вклад в розвиток економік цих країн.
Звичайно є певна кількість мігрантів, які не можуть працювати в силу віку, або жінки з малими дітьми, яких ні з ким залишити, але демографічна вигода перевищує можливі негаразди від того, що доводиться утримувати певну кількість населення.
Тобто країни Європейського Союзу будуть створювати умови, щоб українські вимушені мігранти залишалися й інтегрувалися в них?
- Це залежить від того, яку політику все-таки приймуть країни Євросоюзу. Можливо, це буде різна політика відносно різних контингентів населення. Загалом їм вигідно, щоб найбільш активна і працездатна частина українських зовнішніх мігрантів залишалася в цих країнах.
У медіапросторі з’явилася теза про повоєнний «бебі-бум». Як оцінюєте його реальність?
- Є загальна закономірність, що після війни відбувається сплеск народжуваності. Зокрема, він був і в СРСР після завершення Другої світової війни. Він пов’язаний з тим, що в найбільш кризові, небезпечні періоди сім’ї відкладають народження дітей. Скажімо, пара планувала народження дитини в 2023 році, але в зв’язку з подіями 24 лютого 2022 року вирішує відкласти це. Коли зникають чинники, що зумовили відтермінування вагітності, то сім’ї народжують дітей. Але не завжди, тому що змінилася ситуація – деякі вже не можуть мати дітей, виникають інші проблеми. Тобто відкладене народження реалізується не повністю, але більшою мірою.
Коли говорити про бебі-бум, треба мати на увазі, що в 1940-ві роки в СРСР, зокрема й в Україні, були настанови на більш високу дітність: сім’ї орієнтувалися мінімум на дві-три дитини. Нині більшість сімей в країні налаштовані на одну дитину. Відповідно розміри народжуваності не будуть такими суттєвими, як після Другої світової війни.
В Україні є великий досвід стимулювання народжуваності. Але ефект від виплат не є постійним і визначальним. Населення на певному періоді починає звикати до цих виплат, сприймає як належне, і їх вплив на стимулювання народжуваності зменшується.
Політика щодо стимулювання народжуваності має залишатися одним із важливих напрямів демографічної політики держави в повоєнний період. Але треба не тільки займатися виплатами, а й більшу увагу приділяти соціальній рекламі, потрібна агітація, переконування, для того щоб сім’ї задумувалися про більшу кількість дітей.
Як оцінюєте перспективи зайнятості населення і попиту професій, зокрема працівників соціальної сфери, у найближчий і повоєнний період?
- Після війни запит на працівників соціальної сфери, безумовно, зросте. Війна, на жаль, завжди пов’язана з втратами – не тільки вбитими, а й тих, хто зазнав серйозних поранень, травм, став особою з обмеженими можливостями. І звісно у соціальних працівників буде більше роботи в цьому плані. Крім того, людські втрати на війні – це здебільшого люди молодого й середнього віку. Можливі вимушені мігранти в країни ЄС , які не повернуться, – теж переважно молодого віку. Відповідно, в українському суспільстві зросте частка осіб старшого віку – пенсіонерів, літніх людей. Відповідно, це теж обумовлюватиме підвищення попиту на соціальних працівників.
Також у повоєнний період, безумовно, зросте попит на представників будівельних професій. Тому що одна з важливих сторін відродження країни – це відбудова зруйнованих об’єктів: житлового фонду, соціальної інфраструктури, виробничого призначення, доріг.
Стосовно попиту на інші професії, багато в чому залежить від того, наскільки серйозні будуть обіцяні іноземні інвестиції. Якщо це дійсно буде щось на зразок «плану Маршалла» Західній Європі після Другої світової війни, тоді можемо розраховувати на збільшення попиту на представників інших професій.
Чи є ризик неповернення додому після перемоги жителів тимчасово окупованих територій, і як результат підвищення густоти населення в одних регіонах, і зниження її в інших?
- Безумовно не всі внутрішньо переміщені особи повернуться після перемоги до місць свого попереднього проживання. Частина осяде на тих територіях, де вони зараз розміщені. Більше того, навіть серед тих зовнішніх вимушених мігрантів, які повертатимуться до України, не всі повертатимуться в регіони свого колишнього проживання. І частка населення, яка проживає нині в районах, прилеглих до бойових дій, або що межують з державою-агресором, зменшуватиметься. Тож чисельність населення в центральних і західних районах України зростатиме. Причому мова йде не тільки про переміщення населення, мова також іде про релокацію підприємств. Тобто регіони-приймачі переміщених осіб і релокованих підприємств отримають імпульс до економічного розвитку. І навпаки, в регіонах походження цих людей і підприємств можливості для економічного відродження будуть набагато гіршими. Це приведе до посилення ролі центральних і західних регіонів в житті країни.
Щодо регіонів, які межують з державою-агресором, маємо розуміти, вони не будуть повністю безлюдні й державі треба буде виробляти якісь певні соціальні важелі, щоб заохочувати притік туди людей. Але очікувати на відновлення довоєнної щільності населення в цих районах не варто.
Джерело: dsnews.ua
Авторка: Тетяна Порхун
