Про трансформування українського суспільства, принципові зрушення у суспільній свідомості, зміни у ставленні до соціальної сфери, негативні соціальні наслідки через війну, індекс життєстійкості українців розповідає Євген Головаха, соціолог, доктор філософських наук, професор, директор Інституту соціології НАН України
– Як трансформувалося українське суспільство від 1990-х до лютого 2022 року?
– Це був поступовий, але суперечливий шлях від пострадянського стану. За деякими показниками ми суттєво просувалися вперед до європейської спільноти, а за деякими був дуже незначний рух. Україна розвивалася певними стрибками, кожен з яких був пов’язаний з якоюсь доленосною подією в історії держави. Скажімо, 1990-ті – це ще період, коли комуністи були другою за значущістю політичною силою, їхні кандидати претендувати на найвищу владу в країні. На початку 1992-го була віра, що ми почнемо жити краще, що швидко вийдемо із «совка» і матимемо заможне життя. А наступного року українці збідніли в 10 разів. В економіці країні була катастрофічна ситуація – гіперінфляція, люди не бачили зарплатні по півроку. Наприкінці 1990-х панували думки, що Україна дальше на шляху до Європи, ніж була наприкінці 1980-х. Бо тоді ми були політично готові до суттєвих змін, але не відчували такого жаху економічних негараздів.
Потім був досить тривалий період серйозного економічного підйому на початку «нульових років». Економіка розвивалася, рівень життя суттєво підвищувався. 2004 року зріс аж на 13 відсотків, було рекордне зростання ВВП, а незадоволення владою сягнуло максимуму. От тоді українці вперше стали дивитися на суспільство дещо з іншої точки зору: яка у країни перспектива, в якому світі будуть жити наші діти. Помаранчева революція – це був перший крок на шляху до європейського розвитку. А зловживання владою під час президентських виборів стало каталізатором до суспільного вибуху. І це ще тоді показало, наскільки українці суттєво відрізняються від росіян. Що ми найвище цінуємо свободу, чесність і право вільно висловлювати свою думку. І в цей час уперше стало більше людей, які насамперед вважали себе громадянами України. Доти в країні була дуже складна ситуація з ідентичністю. Щоб набути української громадянської державної ідентичності треба було пережити три принципові події. Перша – Помаранчевий майдан, там піднявся відсоток людей, які вважали себе громадянами України. Уперше це становило понад 50 відсотків. Друга – Революція Гідності і третя – початок агресії РФ.
До широкомасштабного російського вторгнення близько 60 відсотків респондентів вважали себе передусім громадянами України. Тепер 79,7 відсотка вважають себе саме громадянами України, а з пострадянським простором асоціюють себе лише 1,4 відсотка опитаних. Також змінюється і фокус сприйняття, коли дедалі менше людей вважають локальну (місто, село, район, область) ідентичність основною, а дедалі більше наголошують саме на загальнонаціональній ідентичності. І це можна вважати ознакою остаточного формування домінантної громадянської ідентичності. Це дуже важливий момент для країни. Нині у цій страшній війні завершується формування сучасної української нації. Європейської нації. Ми здолали розбіжності, що розділяли нас роками, –між регіонами, які були дуже суттєві.
– Як змінювалося у свідомості українців ставлення до соціальної сфери, до того, що держава повинна їх забезпечити всіма соціальними благами?
– Радянська система привчала до абсолютного патерналізму. Була доктрина, що партія повинна задовольняти всебічні потреби населення. І задовольнялися вони своєрідно – стояти в черзі на квартиру можна було 25-30 років, а на покупку автомобіля – 10-15 років, а в черзі по ковбасу – 2-3 години. Але декларувалася турбота. І люди звикли стояти в черзі по блага. До 2014 року ще майже половина українців ностальгували за СРСР, тобто за тією системою власної безвідповідальності. Перші ознаки того, що люди почали розуміти, що тепер вони самі відповідальні за якість свого життя, фіксуються тільки наприкінці 1990-х. Люди сприйняли ідею, що держава відповідальна тільки за соціальні гарантії, обумовлені Конституцією, – пенсійне забезпечення, гарантована середня освіта, підтримка інвалідів, допомога матері й дитині. А задоволення решти власних потреб здорової працездатної людини – це справа цієї людини. Сприйняття цього переважної частини українців і зумовило економічне зростання країни на початку 2000–х.
– Соціологічні центри фіксують, що дві третини українців задоволені тим, у якому напрямку рухається країна. З весни 2022–го ця тенденція посилилася. Чому у суспільній свідомості відбулися такі зрушення?
– За рік війни українці змінились ледь не більше, ніж за весь час незалежності. Цінності змінюються на підставі оцінок. Якщо ти будеш довго щось позитивно або високо оцінювати, воно перетворюватиметься на твою цінність. А цінності – це головне, чим ми живемо. Наприклад, цінність сім’ї і дітей – заради своєї дитини ми можемо віддати своє життя. Це обумовлено біологічно, історично, еволюційно. А от як ми оцінюємо шлях своєї країни – правильний чи ні – це ніяк непов’язане з тривалою еволюцією. Це – верхівка нашої свідомості. Майже 30 років ми негативно оцінювали шлях, яким ідемо. Опитування у 2021 році показували, що кількість задоволених напрямком розвитку країни було 20–30 відсотків. І от цього року принципово змінилися ці оцінки – задоволених напрямом руху країни стало 75 відсотків. Це означає, що ми почали сприймати нашу державу як суб’єкт, який має позитивний сенс.
85 відсотків опитаних пишаються тим, що є громадянами України. На такі настрої також впливає і зростання зовнішньополітичного престижу країни. Опитування показало, що 75,3 відсотка впевнені у нашій перемозі, 20,4 – скоріше впевнені. Не вірять у перемогу 1,6 відсотка і зовсім не вірять лише 0,9 відсотка.
Змінилося і ставлення українців до держави. 63,8 відсотка позитивно оцінюють її перспективи, 32,1 – нейтрально і лише 3,3 відсотка – негативно. Україна виявилася здатною дати відсіч агресору. Зріс і її зовнішньополітичний престиж. Повага до України неймовірно зросла.
Війна стала викликом для всіх сфер життя. Не виняток і соціальна сфера, що опікується вразливими, незахищеними категоріями населення. Українська система соціального захисту основана на двох типах дій: виплата грошової допомоги (багатодітним, малозабезпеченим, соціальні стипендії тощо) та надання соціальних послуг (від догляду вдома, різноманітної допомоги з подолання складних життєвих обставин до комплексних медико–соціальних послуг, що передбачають проживання людини у спеціалізованій установі). Після 24 лютого 2022 року до цього додалося ще й надання підтримки внутрішньо переміщеним особам та особам, які постраждали від збройної агресії. Вразливість стала актуальною категорією для всіх українців. Бо війна торкнулася всіх. До війни в Україні був адресний характер надання соцдопомоги, коли визначалося, чи справді людина потребує соціальних послуг та яких саме. З оголошенням воєнного стану все спростили. Послуги надаються за рахунок коштів місцевих бюджетів, при цьому Мінсоцполітики рекомендує місцевим органам влади, за потреби, делегувати прийняття рішення про надання соціальних послуг безпосередньо установам, які їх надають. В результаті здійснених заходів серед оцінок населенням сучасного стану соціальної підтримки населення переважають позитивні. Так, за даними опитування Центру Разумкова, здійсненого наприкінці лютого 2023 року, переважно позитивно оцінили діяльність влади у сфері соціального захисту та пенсійного забезпечення 53 відсотки громадян України, переважно негативно – 37 відсотквв, не визначились 10 відсотків.
– росія знищує нашу інфраструктуру. Якщо промисловість можна відновити, то що буде із суспільством? Які негативні соціальні наслідки чекають на Україну через війну?
– Війна призводить до дуже багатьох проблем, пов’язаних із відновленням. Суспільство виходить із війни у стані дисбалансу – втрачаються нерівномірно різні категорії людей. Найбільші втрати будуть серед чоловіків працездатного продуктивного віку. Звідси будуть проблеми у створенні повноцінних сімей. Отже – демографічна яма.
По-друге, за кордон виїхали кілька мільйонів жінок із дітьми. Зараз чоловіки не можуть до них приєднатися, але від того, скільки продовжуватиметься війна, все більше жінок адаптуються в європейський країнах і згодом чоловіки зможуть там з ними возз’єднатися. Можемо ще більше втратити кваліфікованих і достатньо молодих людей. Тому вже зараз треба думати про створення умов, що стимулювали б повернення українців з-за кордону. Тобто потрібна програма стимулів і умов для створення робочих місць, що могли б задовольнити людей, які певний період прожили в інших країнах Європи. Це непросто, але можливо, враховуючи, що Україна потребуватиме великого ресурсу кваліфікованої робочої сили. А щодо коштів на це, то вже є програми наших західних партнерів щодо відновлення української інфраструктури. Потрібно вже думати про робочі місця з гідною оплатою, щоб це стало стимулом для повернення наших людей, і створення системи контролю за ефективним використанням фінансів.
– Потенціал готовності до самообмеження у суспільства лімітований – це рік, після чого відсутність позитивних зрушень у суспільно–політичній сфері та економічній політиці може викликати соціальне загострення та деморалізацію.
– У мене немає відчуття, що потенціал готовності до самообмеження українців вичерпується. Індекс життєстійкості українців високий. У грудні 2022–го, ми запитували людей: на який час ви готові до самообмежень заради перемоги у війні? Серед варіантів відповіді було «скільки буде потрібно». І 63 відсотки опитаних обрали цю відповідь.
Цей показник дуже залежить від стану справ на фронті. Якщо він буде таким, як останній місяць (позиційні бої), то маємо готуватися, що цей ресурс дуже поступово може зменшуватися. Якщо буде ефективний контрнаступ ЗСУ, то в суспільстві буде, навпаки, піднесення. Такий сплеск був одразу після визволення Харківської області та Херсона. Якщо будуть серйозні поразки на фронті, тоді, можливо, будуть прояви деморалізації. Не всіх, а частини людей. Чим довше триватиме війна, тим глибше ці люди відчуватимуть стрес і тим серйозніша реабілітація знадобиться тим, хто повернувся з фронту. Тому вже тепер слід розробити чітку програму інклюзії фронтовиків у мирне суспільство. Позбавити їх бюрократичних процедур і чітко визначити пільги, на які вони можуть претендувати. Для тих, хто пройшов пекло війни, має поранення, потрібно зробити все, що можливо. Для решти — на що вистачить сил у держави. Це і справедливо, і свідчитиме про рівень цивілізованості нашої країни. І відповідь країни на те, що вони для неї зробили, має бути чіткою, послідовною й на всіх рівнях: від законодавчого забезпечення процесу соціальної інклюзії фронтовиків до громадського контролю за діями рядового чиновника.
– Один з основних напрямків соціології – моніторинг соціальних змін. Коли Інститут почав його робити?
– Моніторингові дослідження – це система збору, обробки, аналізу й збереження інформації. Вони дають можливість порівнювати дані в часі. Деякі показники самі по собі взагалі ні про що н говорять і тільки в динаміці починаєш розуміти – що важливо, а що ні.
Перше пробне опитування наш Інститут провів у квітні 1992 року, на самому початку нашої незалежності. Ініціатором була соціолог Наталя Паніна. Інститут вже 31 рік проводить моніторингові дослідження і ми маємо можливість порівнювати стан суспільства за деякими показниками з 1992 року. А з 1994–го почалося систематичне відслідковування за дуже розгалуженою системою соціальних показників в усіх визначальних сферах життя суспільства.
– Які суспільні зміни в Україні дають підстави для оптимізму?
– Найголовніше те, що українці визначилися з європейським вектором свого просування в майбутнє. Українське суспільство консолідовано налаштоване на шлях до Європи і до НАТО.
Головна політична зміна – зникли принципові регіональні відмінності у виборі вектору руху країни, що було дуже серйозною проблемою для країни.
Головна економічна зміна полягає в тому, що українці, які дивилися на свою економіку, як на щось жахливе і нерозвинене, змінюють своє ставлення до неї. Вони починають розуміти, що українська економіка витримала такий потужний удар з боку росії і вижила. Звісно є дуже багато проблем. Але багато країн в подібній ситуації запроваджували карткову систему. Україна не вводить, отже економіка працює. Її інфраструктуру рф послідовно знищує, і ми її послідовно відновлюємо. Українці побачили, що вони можуть і підтримувати економіку і відновлювати її. Отже потенційно наша економіка сильна. І в повоєнний час її достатньо швидко можна буде перевести в стан не тільки відновлення, а й потужного розвитку.
Головна морально–психологічна зміна – у нас значно поменшало соціального цинізму, тобто недовіри і неповаги до людей. Значно покращилася ситуація з відповідальністю людей за своє життя. І принципово змінився емоційний фон, в якому ми живемо. Коли під час опитування в 2021 році ми запитували українців: які емоції ви вважаєте для себе найбільш характерними? На першому місці у відповідях був сум – 30 відсотків. На другому місці – надія, 20 відсотків. А в нинішньому опитуванні на першому місці 72 відсотки набрала надія. На другому місці – гордість за країну.
Фото nas.gov.ua
Тетяна Порхун, випускова редакторка
