«Пережити війну» — це те, що нам ще треба буде зробити. А ось те, що з нами відбувається зараз — це «життя у війні». Однак, наша психіка має дуже великий потенціал самовідновлення й запас міцності.
Я й сама ставлю собі запитання: «Чи залишусь я нормальною людиною після всього?» Відповідь і для мене, і для вас — ствердна. Так, залишимось. Це питання глибоко досліджували ізраїльські психіатри й психологи. Маємо два варіанти: допомогти собі відновитись, дбаючи про психічне здоров’я щодня, або загнати себе в кут, розхитувати психіку безжально й так, що доведеться її відновлювати за допомогою спеціалістів і медикаментів.
Що допоможе зберегти психіку під час війни?
Прості завдання
Це те найголовніше, що ми можемо зробити і в підвалі, і в бомбосховищі, і в місті, що в облозі, і за кордоном. Річ у тім, що життя наше розвалилось і мозок звідусіль отримує сигнал SOS: «На мене скрізь чатує небезпека», «Я не знаю, чи вціліють мої близькі», «Тут все не так, як було в мене вдома/у моїй країні». Коли ми отримуємо таких сигналів через край — психіка потроху ламається, організм дає збій. Травма практично неминуча.
І саме тому необхідно робити звичні справи й дії за будь-якої нагоди. Так у мозок надсилатиметься сигнал: «Усе добре, наскільки це зараз можливо. Ми в безпеці».
Раджу фіксувати все, що ви робите протягом дня: «Ось я прокинулась і поснідала, нагодувала дитину. Сфотографувала пиріжки й виклала швидкий рецепт у соцмережу». Психіка буде вам вдячна — така фіксація для неї — це як знак: «Я впоралася з усіма труднощами».
Ревізія ресурсу
«На скільки в мене вистачить грошей?» — нормально ставити собі це питання. Далеко не в усіх, хто виїхав з України чи втратив роботу, є сили одразу починати будувати своє життя з нуля. На це потрібен додатковий ресурс. Нам треба зараз навчитися говорити собі: «Ти не маєш цієї ж секунди кидатись у бій і шукати роботу», «Не потрібно будувати плани, якщо не хочеться». Саме так: зараз добре уникати довгострокового планування.
Коло спілкування
Чую від людей: «Начебто щиросердно спілкуються зі мною знайомі, друзі. Але мені важко підтримувати спілкування». Не соромтесь, намагаючись «вичавити» з себе інтерес чи підтримуючи активно бесіду. Навіть у комунікаціях зараз все відбувається за законами воєнного часу.
Я хочу донести до українців: люди, які проживають у містах під облогою чи на тимчасово окупованих територіях або під обстрілами, мають дуже важливу цінність всередині себе: вміння зберігати внутрішній спокій. Наскільки ми вміємо зберігати внутрішній спокій — настільки ми працездатні, активні, здатні робити користь для себе та тих, хто нас оточує. Отже, найдорожчий ресурс, який нам можуть подарувати інші люди — нормальний, врівноважений стан. Тож люди, на яких ви можете покластися в цьому сенсі — ваш безцінний ресурс.
Не концентруватися на втратах
Дуже багато жінок пишуть мені про те, скільки всього ми втратили. Хочеться сказати: «Та ми все життя втратили». Наші втрати багато в чому неосяжні. Нас переповнює страх, розпач, розгубленість. Та ось моя думка: таке нескінченне важке горювання відбирає немислимо багато сил. Рекомендую наплакатись досхочу, наридатись. Якщо накриває злість — можна кричати в подушку, гарчати. Але не затискати в собі ці емоції — вони потім перетворюються в тілесну напругу, а там і психосоматичні хвороби поруч.
Отже, «назліться» як слід. А от «смакування» планів, що не здійснилися, відкладіть у дальню комірчину, бо це вони висмоктують з вас дорогоцінну життєву енергію.
Ваші ресурси з минулого (втрачені гроші, нерухомість) — це вже минуле. Женіть від себе думки про них. Так, згодом ви все це обов’язково відрефлексуєте, відгорюєте, інтегруєте у своє життя. Є умова: ви це маєте зробити в благополучному місці, у більш-менш зібраному стані.
Глибина переживання простих насолод у час війни — дуже висока. Ви зовсім по-іншому можете сприймати смак ранкової кави, смак свіжого хліба, обійми рідних. Знаходьте те, за що ви можете подякувати новому дню. Усі, хто не виробив до війни правильну життєву філософію вдячності, мають прекрасну нагоду зробити це просто зараз.
Смійтеся, не стримуйте себе. Це не соромно! Це зараз ліки для українців. Сміх не лише знижує напругу, а й допомагає відсторонитися від гірких і важких думок.
Відмова від «накручування»
У жахливих умовах опинилися тисячі українців. Мені пишуть люди: «Сиджу в бомбосховищі, води немає. Як бути?» У такій ситуації дуже легко розхитати негативні емоції на максимум. А можна, навпаки, навчитись самозаспокоєння — молитись, медитувати. Домовтесь із собою: «Якось я з цим упораюсь! Що б не було — упораюсь».
До психологів готові звернутись лише 2% українців
Понад 70% українців відчувають стрес або сильну знервованість. Такі дані наводять у результатах дослідження, проведеного компанією Gradus Research. Зокрема, йдеться про 71% опитаних українців, які задекларували відчуття стресу або знервованості.
Цільовими аудиторіями дослідження стали чоловіки та жінки віком 18–60 років, які до початку повномасштабної війни проживали на території України в містах з населенням понад 50 тис. мешканців. Водночас українці віком 25–34 років частіше відчувають останнім часом стрес або сильну знервованість, тоді як люди 55–60 років — рідше.
Основною причиною стресу та знервованості опитані називають повномасштабну війну (72%), на другому місці — фінансові труднощі (44%), на третьому — соціально-політична ситуація в Україні (30%). Далі — стан власного здоров’я та безробіття (по 25%).
Основними аспектами війни, які викликають стрес або сильну знервованість, опитувані назвали безпеку близьких (63%) та втрату доходу (42%). Також серед стресових подій аспектів — ризик втрати майна та ризик померти під час бойових дій (по 37%), розлука з рідними (32%).
Серед емоцій, які переважають у настроях населення, — напруженість, втома та надія. Водночас лише 2% опитаних консультуються з психотерапевтом, не вважаючи свої проблеми достатніми для звернення. Або впевнені, що зможуть впоратися самостійно.
Авторка: Тамара Тисячна
